Творчість наших читачів
відчуєш ти благословення Бога.
Тоді народжується пісня,
Як оберіг, життя краса,
Злітає з уст, що прагнуть щастя,
І лине птахом в небеса.
(С.Іванчина)
Творчість наших читачів
Ми творимо.
Поезія – це голос із душі
Поезія – це голос із душі.
Коли ти пишеш, то щось тебе хвилює.
Так хочеться все викласти в вірші,
Коли ти радісний, чи серденько сумує!
Вмієш писати – не ховай талант,
А напиши і поділися з іншим!
А, може, той рядок, що заховав в сервант,
Міг буть колись ще геніальним віршем.
Твори, як вмієш, не соромся дару,
Не кожному таке дано,
І не сприймай це як небесну кару,
Відкрий для всіх поезії вікно!
(Ю. Гусашвілі, випускник 2012р.)
(вчитель О.О.Васьків)
Муза
Знов до мене Муза завітала,
Сіла тихо під моїм вікном
І чудову пісню заспівала
Над моїм замріяним чолом.
Принесла з собою свіжість ранку,
Срібний іній, танець хуртовин,
І красу зимового світанку,
Й подих вітру – наче часу плин.
Полилися арфи звуки дивні,
Наче задзвенів тонкий кришталь!
Під такі мелодії чарівні
Написав я «Пісню про Сокаль».
(В.Кулик, учень 3(7)кл.)
(вчитель О.О.Васьків)
Роки для мами й тата
Роки ясніли, наче зорі,
І, наче зорі, гасли вмить.
Хотілося б спитать у долі:
Де ключ, щоб дім років відкрить.
Вернуть роки для тата й мами,
У небо зорі повернуть.
Ні молитвами, ні сльозами,
Нам не дано цього збагнуть.
Приспів:
Сивіють скроні мами й тата,
Покрилось зморшками чоло.
Зоріють очі-оченята,
А серце спопеля любов.
Дітей зростили і онуків,
Молили в Бога долі їм.
Терпіли біль, страждання, муки
Та гідно жили на землі.
Ішли пліч-о-пліч і долали
Всі перешкоди на путі.
Самі учились, нас навчали,
Як треба жити на землі.
Пройшли крізь поле недожате,
Втомились, бо ж роки летять.
Дорослі внуки та внучата
Продовжать тую ниву жать.
(С.О.Іванчина, вчитель
рідної мови та літератури)
Народження пісні
Коли болить душа і серце плаче,
Стаєш серед своїх чужа неначе…
Приспів:(2)
Тоді народжується пісня,
Як оберіг, життя краса.
Злітає з уст, що прагнуть щастя,
І лине птахом в небеса.
Коли живеш і дихаєш коханням,
Стріла Амура принесе страждання…
Приспів
Коли яскравим зорепадом мрії
Освітять шлях длявіри і надії…
Приспів
Коли душа простягнеться до слова,
Відчуєш ти благословення Бога…
Приспів
(С.О.Іванчина,
вчитель рідної мови та літератури)
Загадка долі
Пройшла, мов таємничий сон,
Кришталь кидаючи униз,
Не видно вже її з вікон,
Закрила й ніч небесний вис.
Вона приховує секрет,
Мов загадкова прохолода;
Стягнувши темноту в корсет,
Відкриє давню насолоду.
Пустивши в очі срібний блиск,
Омине таємничу казку;
Хоч згодом впустить вовчий виск,
Та все одно найде відмазку.
Вона загасить світло зірки,
Що діамантом, мов надія,
Освітлювала життя мірки,
Лишивши тільки безнадію.
ЇЇ секрет ти не відкриєш,
Занадто це складна загадка,
Але хоч дещо зрозумієш,
Вона – це точно не вигадка.
Зірок багато є у світі,
Всіх загасити неможливо,
Які ж складні є її сіті,
Але попасти в них важливо.
Вона підкине вверх рубіни,
Які впадуть вниз зорепадом,
І загоряться, мов каміни,
Поширюючи вогонь садом.
(І.Трошина, учениця 6(10) кл.)
(вчитель Т.О.Ковальчук)
Весняна ідилія
Присвячую своїй мамі
Вже з вирію вернулись журавлі,
І сонечко купається в блакиті,
А ти, матусю, ніжно всміхаєшся мені –
Це найщасливіші в житті моєму миті!
За лагідний і ніжний блиск очей,
За погляд чистий, радісний, небесний,
За зморшки від недоспаних ночей –
До ніг кладу всі зорі й весни.
Моя матусю, радосте неземна,
Даруєш щастя, любов і натхнення;
Ти добра, чуйна, вічно молода,
Твоє життя – моє благословення.
Завжди пригадую слова твої святі –
Про Бога, рідну хату й Батьківщину;
Домашнє вогнище ти бережеш всі дні,
Піклуєшся про мене й про родину.
Ти, мов зіронька, освічуєш мій шлях,
Світи й надалі, рідна моя нене.
З усмішкою чи сумом на устах –
Найкраща й найрідніша ти у мене.
Розвіє вітер весь цей пил,
І ти накінець відкриєш очі:
Немає уже більше сил,
Годинник пробив третю ночі.
(М.Босяк, учениця 6(10) кл.)
(вчитель О.М.Трошина)
Пам’яті УПА
УПА... Три букви, абревіатура...
Та це є більше, ніж прості слова.
Це те, що не зачепить вража куля,
Чого не знищить катова рука.
УПА... І розум мимоволі
Малює сцену, де огні горять,
Де біля мосту і понад рікою
Лежать убиті тисячі вояк.
Це дух війни – гіркий і ненаситний.
Це смерть, щоб мати волю і права,
Повстанців, у яких молитва
Застигла перед смертю на очах.
І сумно, і водночас гордо
За тих, кого взяла війна.
Війна взяла, та в пам’яті народу
Повстанська пісня велично луна.
(О.Цьох, учень 5(9) кл.)
(вчитель О.М.Трошина)
