"Нев’янучий вінок пам’яті Героїв Крут"
Щороку 29 січня українці вшановують події кінця січня 1918 року, коли юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху — бій під Крутами. Триста юнаків-героїв на декілька днів стримали здобуття Києва більшовиками, найголовніше те, що цей бій мав і має величезне значення, він ще раз засвідчив незламність духу українського народу, продовжив традицію лицарства і передав її майбутнім, молодим поколінням. Ви можете запитати: «А невже крутянці, такі юні хлопці не хотіли жити, не хотіли вчитись і потім служити своїй Батьківщині, не хотіли дивитись на щойно створену молоду українську державу?», - Ну, звичайно ж, вони хотіли, але мали в собі щось більше, те непересічне, чого не могли збагнути їхні товариші. Вони виявились набагато свідомішими від багатьох своїх земляків. Вони відчули поклик віків і якесь бажання виконати велику місію, сколихнути і серце, і совість, і душу нації. Вони настільки любили свою Батьківщину, що готові були віддати за неї життя. Без пам’яті про Крути, без їхнього прикладу, мабуть, не було б ні ідеалізму патріотичної галицької молоді, ні Української Повстанської Армії, ні поезії Василя Симоненка, ні жертовності Василя Стуса і його друзів.
Дорогою ціною платив наш український народ за одвічне прагнення - бути вільними. Подвиг київських юнаків минулого сторіччя до сьогодні живе в серці кожного українця і ятрить його душу. Він надихає сучасних воїнів на подвиг в ім’я незалежності і суверенності України. Роки нестримною ходою продовжують свій хід, все далі і далі відкидаючи нас від тих подій початку минулого сторіччя, коли в полум’ї революції народжувалась молода українська республіка. Народжувалась, щоб проіснувати лише коротку мить, але тим самим посіяти надію в серцях кожного справжнього українця про те, що існує самостійна українська держава. Росія не могла допустити, щоб Україна була вільною, самостійною державою, адже з України могли брати приклад інші держави.
Нависли чорні хмари над Україною, уряд закликав український народ встати на захист кордону... і першою піднялась молодь. Без сумнівів і вагань вони створили курінь січових стрільців - це були зовсім молоденькі юнаки: гімназисти, студенти, учні старших класів. Більшість з них навіть не тримали зброї в руках. 29 січня більшовики пішли в наступ на Київ. Зав’язався бій - на смерть. 5 годин без упину червоні лави стримував студентський курінь. Сам перебуваючи під постійним градом куль і гранат, він намагався йти в атаку, але ворог переважав і тому захисники Вітчизни були знищені.
Важко говорити про ці події, тому що ми бачимо, що все повторюється зараз… Вузькою тернистою стежкою, протоптаною стопами крутян, вирушили на Схід добровольці, щоб захистити незалежність і суверенність нашої держави. Перед ними, як і перед молодими крутянцями цілим неораним полем лежить життя, яке віддають вони заради Батьківщини.
Події 29 січня 1918 року так нагадують реалії сьогодення. Сьогоднішня війна змушує нас подивитись на все по-іншому: і на своє призначення в житті, і на місце в історії країни, але найголовніше те, що ця війна змусила нас не бути байдужими, не стояти осторонь. Ми схиляємось перед тими, хто героїчно захищає нас, наші родини, перед незламністю майданівців, ми захоплюємось патріотизмом і сміливістю волонтерів і схиляємо низько голови перед тими, хто загинув. Вони всі є гідними послідовниками тих світлих ідеалів, за які крутянці поклали своє життя.
Тож давайте не забувати, а згадувати в молитвах далеких героїв Крут, і майданівців, і героїв АТО - їх всіх оплакує Україна. Ці юнаки віддали свої життя за Вітчизну, і вона збереже пам`ять про них на віки-вічні.
^
